Краєзнавство

Рідними стежкками. Відео ТСН про Миронівську сільську раду

КАЛЕНДАРНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ЗИМОВИЙ ЦИКЛ (СЕЛО МИРОНІВКА)

                                          

План

І Вступ

ІІ Звичаї та обряди українського народу зимового циклу

1.     «Казанська»

2.     Свято Андрія

3.     Свято Наума

4.     «Миколаївські святки»

5.     Різдво

6.     Меланки

7.     Василя Великого  - Старий Новий рік

8.     Водохреще

9.     Останні зимові свята. Стрітення

ІІІ Висновки

І Вступ

В наш час космічних кораблів, мобільних телефонів, інтернету в  Україні і нашому краї  частково збереглися старовинні звичаї та обряди, які український народ проніс через століття й тисячоліття. Якими ж були звичаї і обряди зимового циклу в українців в минулому, що збереглося до наших днів й що відроджується в нашій школі  розповімо  у  роботі «Календарні свята та обряди українського народу. Зимовий цикл (село Миронівка)»  Дослідження проводилося на протязі  2014-2015 навчального року. Використовувалася літератуні джерела з бібліотеки, кабінету історії, розповіді рідних, сусідів

 ІІ Звичаї і обряди українського народу зимового циклу

1. «Казанська»

Зимовий цикл свят і обрядів, розпочинається в Україні 4 грудня від свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, бо, ніби, з цього дня починає спочивати земля, аж до Блоговіщення (7 квітня) і її не можна копати лопатою. Та у  нашому селі Миронівка закінчення осінніх робіт відбувається значно раніше – 4 листопада, бо саме в цей день – День Казанської ікони Божої Матері припадає престол в селі  - «Казанська». І тому до цього дня в селі прагнуть завершити всі осінні  польові роботи. В цей день дзвенять колокола й  відбувається урочиста церковна служба Кількість населення в селі  збільшується в декілька разів, бо майже в кожну хату приїжджають  гості з сусідніх сіл Івота, Антонівки, Паліївки, Ображієвки, а також із міста Шостки. Допізна в селі звучить музика, співають народних пісень. Для того щоб велось господарство і всього було  вдосталь цілий рік в цей день повинні були пригощати  всіх,  хто заходить у дім.

2. Свято Андрія

У грудні місяці починаються дівчачі ворожіння. В нашому селі  шанують свято Андрія Первозванного (13 грудня). Перед цим днем дівчата люблять ворожити: ввечері виходять на вулицю і сіять пшоно (раніше конопель) промовляючи:        Я, святий Андрію,

                                          Конопельки сію.

                                          Дай боже знати,

                                        З ким весілля грати.

Вночі повинен був приснитися суджений. А ще рахували кількість палиць внесених для печі, або кількість  кілків у паркані, якщо парне число значить бути у парі, а ні – у цьому році заміж не вийде. А ще дівчата кидали чобіток – в яку сторону впаде , туди й дівчина заміж вийде.

А ще в цей день влаштовують вечорниці, на які приходять спочатку дівчата, приносять борошно і печуть коржі, потім викладають їх на лаву і впускають голодну собаку. Чиє печиво собака з’їсть першим та дівчина і вийде першою заміж. Коли приходять хлопці, то розпочинаю розвагу «калиту», яку дуже полюбляють парубки нашого села. Такі розваги тепер ми проводимо в нашій школі. 

3. Свято Наума

Після Андрія наступало свято Наума (14 грудня). У нашому селі на цей день існує звичай стригти хлопців і підрівнювати волосся у дівчат, промовляючи при цьому «Батюшка Наум виведи синка (або доньку) на ум». Цей звичай пішов з тих часів коли з цього дня розпочинали вчитися і хрещений батько  стриг хрещеника, щоб добре в голову йшла наука. Після цього сідали за стіл і завчали на пам'ять кілька літер. Господиня в цей час готувала пшонянку як ознаку доброго навчання – «бо треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати наукою».

4. «Миколаївські святки»

Потім настають «Миколаївські святки» - це свята Варвари (17 грудня), Сави (18 грудня) і Миколая (19 грудня). Як і всюди, в нашому селі  найбільше шанують святого Миколая і особливо діти за ті подарунки що приносить Миколай у чобіток (монетки) та під подушку солодощі та подарунки.

В школі в цей день відбувається велике свято, на якому Святий Миколай  згадує все добре що зробили діти протягом року і вручає іменні гостинці. Для тих хто добре вчиться, для чемних дівчаток Миколай промовляє:

Мамусеній господині,                                Ой голубонька моя крале

Що порядок любить все                            Слухай маму все свою

Даруночки несу нині                                   То не тільки книжки й лялю

Бо дитина на них жде                                 А й цукерок принесу!         

А тим хто був не чемний, не хотів вчитися промовляє таке:

Ти дитино моя мила,                                   Що не слухала ти тата,           

Маєш тут що заслужила,                             Ані мати, ані брата,

Я до тебе загостив                                       Тому різку, як той гай

І дарунок лишив                                            Дає святий Миколай!

У багатьох оселях миронівців є ікони Святого Миколая і на його честь створено чимало молитв. З ім’ям Миколая  пов’язано і багато народних прикмет: якщо в цей день випаде великий іній - то буде гарним врожай хліба, а якщо мороз – то  буде добрий хліб і городина.

5. Різдво

Найбільші народно-релігійні свята зимового циклу припадають на січень: Та прийде до тебе

Три празники в гості 
Що перший же празник – Святеє Різдво, 
А другий же празник – святого Василя.
 А третій же празник – Святе Водохреще! 
Саме ці свята багаті на обрядовість і давні звичаї: 6 січня – Свят вечір – Багата кутя; 7-Різдво; 13-Меланки-Щедра кутя; 14-Новий рік , св. Василя Великого; 18 січня – другий Свят вечір – Голодна Кутя; 19 січня – Богоявлення або Хрещення Господнє (Водохреща, Йордан). На ці свята заборонялося працювати і тому з оселі виносили всілякі виробничі знаряддя – в хаті прибиралися і оселявся святковий настрій.

На Різдво закінчується пилипівський піст і дозволяється вживати скоромину і тому говорять: «Різдво без ковбас, як Великдень без крашанок». Саме перед новим роком і Різдвом в Миронівці найчастіше ріжуть свиней і запрошують родичів і друзів «на свинину», «на свіжину». В цьому процесі також існують свої звичаї і обряди: Для того щоб сало мало м’яку шкіру тушу обливають гарячою водою і накривають соломою  «щоб впріла». А щоб велися свині обрізають маленькі кусочки на животі і кидають у хлівець «на розплід». З кішок, як і всюди по Україні, виготовляють різні ковбаси: м’ясні, круп’яні (з гречки чи пшона), а в нашому селі виготовляють з товстих кішок ще й картопляні ковбаси, що вважається рідким в Україні.

6 січня у нашому селі, як і всюди – святий вечір Багата кутя. Господиня готує 12 страв. На стіл стелять пахке сіно, кладуть зубці часнику ставлять кутю й узвар. Коли господиня несе кутю на покуття, то за нею стають всі домашні і кудкудакають, щоб кури неслися і виводилися курчата. Кутя з пшениці, ячменю або з рису(раніше тільки на півдні України, а тепер і в нас).

З появою першої зірки (хто побачить буде щасливим) сідають вечеряти. Усі члени родини мають бути вдома. Під час вечері повинен зберігатися спокій, щоб не дратувати душі померлих, які також приходять на вечерю і їм накладають кожній страви і ставлять на підвіконня. Поївши куті діти ідуть колядувати, беруть велику зірку співають такі колядки:

- Коляд, коляд, колядниця                                 -Коляд, коляд, колядниця

Добра з медом паляниця                                Добра з медом паляниця       

А без меду не така –                                           А без меду не така –

Дайте, дядьку, п’ятака!                                      Дайте, тітко, п’ятака

А п’ятак не важний                                             Відчиняйте скриньку

Дайте руб бумажний!                                        Та й давайте сливку

                                                                             Відкривайте сундучок

                                                                              Та й давайте п’ятачок!

 Старші парубки (колись тільки парубки) й дівчата водять «козу», перевдягаються в «козу», «діда», «бабу», «цигана», «міхоношу», «лікаря»: Мета – замовити багатий врожай, бо коза – це символ добробуту. Спочатку ватага заспівує:

- Добрий вечір тобі пане Господарю!

Радуйся! Ой радуйся земле,

Син Божий народився!

Застеляйте столи та все килимами

Кладіть паляниці з ярої пшениці 

Та прийдуть до тебе три празники в гості

Ой перший ж празник – Святеє Рождество

А другий же празник – Святого Василя

А третій же празник – Святе  Водохреща!

Потім «коза» падає. Циган говорить: «Ой, Людоньки, щось наша кізонька захворіла,треба лікувати». Кличуть лікаря, який приходить і рятує її, а ватага в цей час танцює приспівуючи:

  Го-го-го коза                                                                Там жито копою

  Го-го-го сірая                                                                Де коза рогом

  Го-го-го  білая                                                              Там жито стогом

  Ой розходись, розвеселися                                      А в Миронівці             

 Та по всьому дому                                                Та всі хлопці – стрільці   

 По веселому                                                                  Встрелили козу    

 Де коза ходить                                                              В праве ушко     

 Там жито родить                                                           В праве ушко          

 Де не буває                                                                 В саме сердечко          

 Там вилягає                                                                Пуць! Коза впала        

 Де коза ногою                                                         Не жива стала                 

А міхоноша                                                                      Так й пішла коза     

Бере дудочку                                                                   Та стрибаючи 

Надима козі                                                                      Та гасаючи

Та й у жилочку                                                                  Своїх діточок

Надулася  жила                                                                 Та шукаючи

Коза ожиоа Го-го-го-го-го-го                                                                                            

 З Різдвом пов’язано багато прислів’їв. В нашому селі найбільш вживають такі: Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче;

Зелене Різдво  -  білий Великдень;

 У який  день випало Різдво -  у такий день треба починати жнива.

6.     Меланки

13 січня слідуюче свято – Меланки -  Щедра кутя, страв готують менше, але більш смаковитіші: ковбаси, м'ясо, печення, локшина, і обов’язково млинці – символ сонця. Кутя - не посна, заправляють маслом (раніше смальцем). Діти ходять щедрувати, найчастіше співають таких щедрівок:  

Щедрик,щедрик, щедрівочка                            Вискок баранець

Прилетіла ластівочка                                             Із нових сінець

Стала щебетати                                                       Затрубив в рожок

З Новим роком                                                       Неси бабо пиріжок

Вас вітати!                                                             Пиріжка мало

Щоб здоровенькі були                          Неси кусок сала                                

Завершують по різному:                                      Сала мало

-І щасливенько жили                                            Неси ковбасу

-І гостинчика дали                                                  Я додому понесу!

-І купили «Жигулі»                           

Говорять, що раніше щедрували тільки дівчата, але у нас у селі тепер щедрують і хлопці і дівчата.

7.     Василя Великого  - Старий Новий рік

А ось «засівати» ходять тільки хлопці 14 січня на Василя Великого на Новий рік, бо першим на Новий рік повинен прийти чоловік, або парубок. Зайшовши до хати, питають дозволу: «Можна засіяти у вашій хаті» і тільки отримавши дозвіл починають «сіять». Сіють зерном жита, пшениці, проса, рису і співають:

Сію, вію, повіваю                                                              Співають  також:

З новим роком поздоровляю                                            Сію, вію, посіваю 

На щастя на здоров’я та на Навий рік                          З Новим роком

Щоб вродило краще, всяка пашниця                            Вас вітаю

Коноплі під стелю на велику куделю                       Щоб щасливенько жили

А льон поколіна, щоб голова не боліла                       Та гостинчика дали.

Будьте здорові! З Новим роком!

Дай боже!

8. Водохреще Завершальним акордом різдвяно-новорічних свят є Голодна кутя і Водохреща. Чому Голодна, існують такі версії: 1) Тому що не їдять з ранку до вечора (але і на багату кутю так само); 2) Тому що не запрошують вечеряти «святих душ» та «Бога багатства».

Готують пісну кутю і пісні страви, але не 12, а менше. У цей вечір також прогоняють Мороза: - Морозе, морозе, іди до нас на кутю. Тричі повторювали і після паузи знову зверталися,             - Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю. А ще щоб нечисть не приходила до оселі малювали хрести як обереги (на дверях, вікнах).

А ще в цей день, як вставали з-за святкового столу, проганяють кутю, стукаючи палицею у стіну: Геть кутя з покуття

А ти узвар іди на базар.

А ви палянички повертайтесь на полички!

Сіно, що лежало на покутті господар виносив у хлів і роздавав всім тваринам у господарстві. В ніч на Водохреща вода стає чарівною і тому треба першому набрати цілющої води, бо якщо  першим набереш води, то після смерті потрапиш на небо. Набрана цілюща вода зберігалася за образами на випадок поранення чи хвороби. А ще в цей день прийнято було вирізати на ставу хрест, обливати його бурячним квасом, освячувати воду у ставку чи річці й обов’язково тричі пирнути у воду в прорубі, щоб цілий рік бути здоровим. Раніше в селі робили це на ставу, та в останні роки став дуже обмілів й купатися ніде, тому мешканці наших сіл їздять купатися на Водохреще на Галенковку на річку  Шостка. Востанні роки до купання на Водохреще долучилися й деякі вчителі та учні нашої школи. 

8.     Останні зимові свята. Стрітення

Але «святами» ситий не будеш». І тому після 20 січня дня Івана Хрестителя (Предтечі) починалися роботи, яких за свята зібралося чимало. Тому й казали «Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі!

Закінчуються зимові свята 29 січня на Петра Вериги бо з Петра Вериги чекай відлиги. Але зустріч зими і літа відбувається 15 лютого на Стрітення – це свято в нашому селі також шанують, бо в цей день  слідкують за погодою і прогнозують її уже на весну:

Якщо на Стрітення – півень нап’ється на порозі – то на Євдохи (14 березня) віл напасеться на дорозі.

Коли на Стрітення півень нап’ється водиці, то на Юрія (6 травня)  кінь напасеться травиці. Невдовзі почнеться весна і звичаї та обряди весняного циклу

ІІІ. Висновок

Досліджуючи зимові свята  було цікаво розпитувати батьків, бабусь, сусідів які зимові народні свята  вони пам’ятають зі свого дитинства. Які колядки, щедрівки, засівальні вірші пам’ятають. Дізналися багато цікавого й  деякі нові колядки й щедрівки  й використовували їх у цьому році.

Орієнтовний план краєзнавчого дослідження :

        1) Вивчення історії поселення. Особливе місце у вивченні вітчизняної історії займає історія рідного краю, яке, як правило пов’язано з вивченням історії поселення.

Якщо історія поселення вивчається в історичному аспекті, то предметом вивчення є|| особливості його розвитку на різних історичних етапах, події, що відбувалися|| в нім, видатні| люди, які в них брали участь.

Архітектурно-містобудівний аспект у вивченні поселення припускає виявлення особливостей його планування, забудови й архітектури|.

Своє місто, селище, село, в якому учні живуть,  і де| знаходиться| їх школа, знайомі їм з дитинства. Вони постійно стикаються з| різними сторонами життя, що оточує їх, і отримують| найрізноманітніші відомості про своє поселення: з|| газет, радіопередач, а найчастіше  від батьків, учителів||, знайомих. | екскурсії в  шкільний краєзнавчий музей і по історичних місцях||.

 Все це говорить про те, що краєзнавче вивчення свого поселення, в порівнянні з вивченням населення, народного господарства і підприємства, вимагає менше спеціальних знань і в меншій мірі пов’язано з вивченням шкільних предметів. Тому краєзнавче вивчення свого поселення можливо ще до систематичного вивчення ними курсів історії, географії  що формують у них спеціальні наукові поняття.

Учні старших класів можуть додатково вивчати історію свого краю  в процесі позакласної краєзнавчої роботи. На заняттях краєзнавчих гуртків вони можуть вивчати  історію свого міста чи села, походження назв вулиць, місця|місце-милі|, пов’язані з життям і діяльністю своїх земляків, природні об’єкти на території поселення (річки|, сади і парки, елементи рельєфу і т. п.), можуть знайомитися|ознайомлюватися| з|| роботою деяких підприємств, що знаходяться|| в нім, і установ.

Школярі старших класів, спираючись| на отримані|| в школі знання, можуть підняти рівень вивчення свого поселення на вищий рівень|, переосмислити на науковій основі отримані|| раніше знання.

2) Характеристика поселення . Характеризувати поселення  учні старших класів, які вже засвоїли основні історичні і економічні понятия, можуть по такому плану:

Місто

— Географічне положення| по відношенню до республіканського, обласного центрам, іншим великим  містам, природним об’єктам (мережі| гідрографії, рельєфу і т. п.), шляхам|| сполучень.

— Історія виникнення, причини розташування в даному місці|; походження назв; етапи розвитку міста; видатні уродженці.

— Площа|| території міста і особливості природних умов, його топографії і мікрорельєфу; особливості природи найближчого оточення.

— Чисельність і склад населення.

— Розвиток промисловості; головні галузі і підприємства; виробничі зв’язки промисловості.

— Житлове будівництво і впорядкування міста; міський транспорт, зв’язок, торгівля і громадське харчування, ринки, охорона здоров’я.

— Установи освіти|,   культурно-освітні|| установи, установи мистецтва.

— Пам’ятні місця|| і визначні пам’ятки.

—Перспективи розвитку.

Сільські поселення:

— Географічне положення|становище| села  щодо найближчого міста, районного центру, центральної садиби колгоспу (радгоспу), шляху сполучення. Оцінка мікроположення| по відношенню до природних умов.

— Історія виникнення села,    походження назви.

— Чисельність і склад населення, виробнича функція села (центральна садиба, відділення|відокремлення|, бригада і т. п.).

— Сільськогосподарські і несільськогосподарські заняття мешканців, підсобні промисли (охота, рибальство), місця роботи жителів поселення (підприємства, установи, в яких поселеннях).

— Культурно-побутове і транспортне   обслуговування населення; дитячі садки, школи, професійні учбові заклади, культурно-освітні і видовищні установи; лікарні, | побуту, ринки, їдальні і буфети; ремонтні майстерні; пошта, телеграф, телефон, радіо і телебачення; впорядкування|; водопостачання,    каналізація, газопостачання, електропостачання; мережа| шляхів сполучення (залізниці, автодороги|автошляхи|, водні шляхи); забезпеченість транспортними засобами.

МІСТА ТА СЕЛА СУМЩИНИ

ШОСТКИНСЬКИЙ РАЙОН

 МИРОНІВКА

Миронівка - село, центр сільської ради.

Розташоване за 10 км від районного центру м. Шостка.

Найближча  залізнична станція Шостка за 12 км від села

Площа населеного пункту – 132, 21  га.

Населення – 1 128 осіб

Кількість дворів - 552

День села – 7 липня .

Село Миронівка, Шосткинський район, Сумська область, 41130,

Село є центром Миронівської сільської Ради, до якої ще належать села Крупець і Шкирманівка. Вони розташовані майже поряд з Миронівною: на відстані не більше одного кілометра у північно - східному напрямку - село Шкирманівка, а у північно-західному - село Крупець, яке майже зливається з селом Миронівка. Загальна кількість населення сільської ради ста­новить - 1605 чоловік.

 Історична довідка:

На території краю з давніх часів було розвинутоі різні промисли: бортництво, гутництво, лісохімічні — суха перегонка дерева для одержання поташу,  добування деревного вугілля, селітри, смоляний та дігтярний, якими селяни займалися для задоволення власних потреб (зі смоли виготовляли скипидар; дьоготь використовувався для змазування коліс, при вичинці юхти, у народній медицині та ветеринарії), пізніше —з метою збуту.

На протязі ХІІ-ХVІ ст. землі Сіверщини були спустошені: спочатку монголо-татарами, а потім постійними суперечками за них Великого Князівства Литовського з Московією, та набігами кримських татар. У 1618 році, за умовами Деулінського перемиря, Сіверщина входить до Речі Посполитої, яка сприяє активізації економічної діяльності краю, особливо пов’язаної з виробництвом зброї та пороху. Саме цього прагнули й запорозькі  козаки, які в цей час здійснювали ряд морських походів проти турків і татар. Осередками виготовлення якісної зброї були Січ, Глухів, Новгород - Сіверський та прилеглі землі, бо вони були багаті на болотні руди, селітру, ліс, необхідні для виготовлення  зброї та пороху.

У 1632 році  землі Сіверщини захоплюють Московські війська, та в 1634 р, король Владислав повертає їх до Речі Посполітої, відмовившись від посягань на московський престол. Він  проводить ревізію з прав володіня землею. Землі, які опинилися без «законного власника» було роздано шляхтичам і магнатам. Так на  Сіверщині з’явилиля латифундії магнатів Пясочинських. Олександр Пясочинський отримав Новгород-Сіверський та Глухівський округи. Почалася друга хвиля заселення лівого берега Десни - нашого краю. Пясочинський заманював всілякими пільгами в наш край переселенців  із Поділля, яке потерпало від постійних набігів татар. Переселенці користувалися «правом займанщини»: кожний переселенець мав право привласнювати собі стільки землі, лісу, сіножатей скільки міг обробити, з них не бралися податки з господарських промислів, Замість сплати податків – відбували військову повинність.

У 1645 році ці земельні володіння і посада намісника після смерті                               О. Пясочинського переходять до його сина Яна.

На Правобережжі у 1678 - 1679 рр відбувається остаточний занепад. Щоб ускладнити для турків і татар можливості для нападу, гетьман Іван Самойлович наказав зруйнувати всі, хоча б частково вцілілі, міста, а мешканців переселити, а часто це бувало силою зігнати, людей на лівий берег Дніпра. Цей «Великій згін» також сприяв перетворенню на Руїну Середньої та Південної Київщини. Можливо саме тоді, згідно однієї з версій, переселенці з міста Миронівка й заснували невеличке поселення в нашому краї.

 Згідно розповідей старожилів, із покоління в покоління передаеється історія про те, як з'явилась назва нашого села. Невеличке поселення на початку 18 ст. складалося із 5 дворів. За часи правління Петра І проводився перепис населення і давалися прізвища. Комісія по перепису прийшла і в цей хутір. Зібрали домогосподарів і почали питати, хто ж тут побудував перший ха­ту. Відповів Мирон: «Я побудував перший». Комісія записала, що  якщо ваше ім'я Мирон, то прізвище буде Мироненко і хутір ваш буде називатися Миронівка.

На протязі  ХVІІІ — XIX ст. села розвивалися дуже повільно. Як згадував у своїй праці „Село Локотки (Глухівського повіту)" І.Танський, яка була вміщена в „Записки Черниговского губернського статистического комитета" (кн. Л. Чернігів, 1866): "До Локотського приходу тоді відносились хутір Миронівка (48 дворів), та Крупець (32 подвір'я). Поселення Шкирманівка тоді було розташовано далі в лісах і чомусь не згадувалось.

Жили в селах бідно: в дерев’яних рублених невеликих будинках під солом’яним дахом з глиняною долівкою. У хаті була піч, ліжанка, стіл, лавки, настіл - нари. Освітлення було  від лучини або каганця.

У 1880-ті роки в селі Миронівка була побудована церква (за деякими даними у 1887 р. за іншими  - у 1897 р ). Це була церква  Казанської ікони Божої Матері - звідси і престольне свято в селі -  4 листопада  - Казанська. В 1933 році церкву закривають й  починають поступово розбирати. Частину матеріалів використовують для будівництва сільського клубу, частину - на будівництво  школи. Будівництво цих об’єктів  було завершено у повоєнні роки.

У всі часи багато мешканців сіл працювали на Шосткинських порохових заводах заводах та виробляли цеглу на «Озері»  для розбудови заводів. Селяни Миронівки були казенними й  ще з царських часів були приписані до заводів. Важка була праця на заводах на поч. ХХ ст. Працювали по 12 годин і 1 година на обід, з 1913 року – по 10 годин і 0,5 години на обід. Та ще треба було пішки дійти до роботи.

В лютому 1917 р. в Російській імперії скинули царя, в листопаді до влади прийшли більшовики. Як правило, про всі події в країні наші земляки дізнавалися від своїх односельців - робітників Шосткинських заводів. Так чутки про більшовицький переворот приніс у село Крупець робітник Шосткинського порохового заводу Єрохов Марк Дмитрович. В наших селах радянську владу було проголошено в січні 1918 року. Наприкінці 1919р. наш край захоплюють денікінці, а весною 1920 року - білополяки. Наприкінці 1920р. їх було вигнано з району, починається мирне життя.                         

В 1925р. в хаті - читальні (нею стала оселя Миронівського дяка) заговорив перший радіоприймач. Його приходили слухати всім селом.

 Селяни самостійно господарювали на землі, але більшовики розпочинають колективізацію і в 1932-1933 роках, які стали роками Голодомору, селяни Миронівки, Крупця й Шкирманівки вимушені були вступати до колгоспів.

В 1932р. в с. Крупець організовують перший колгосп -  "Третій вирішальний". Головою колгоспу на зборах села обирають Полевика Терентія Семеновича.  У 1933р. організовують колгоспи в селі Миронівка - "Паризька Комуна", і в селі Шкирманівка - імені Горького.

В ті важкі роки Голодомору  життя було дуже голодне й холодне. Їсти було нічого, в колгоспи забирали все: реманент, збіжжя, коней, корів-годувальниць. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев, мерзлу картоплю на полях, влітку їли і сушили ягоди, товкли  шишки конюшини, збирали колоски, гілочки з дерев, варили лободу, юшку з кінської упряжки, зробленої зі шкіри тварин. Від такої їжи  часто хворіли. Маленьких дітей годували поклавши шматочки хліба у марлю, давали щоб смоктали, але  хліба часто не бувало і тому в марлю клали гречаники. Навесні, коли вже набухли бруньки, а потім з’явилися молоді листочки, діти майже не злазили з лип. З липових листків, матусі жарили їм оладки, робили також  млинці з трави.

Та села Миронівської сільської ради від голодної смерті рятувала й близькість заводів міста Шостка: порохового і капсульного, на яких вже  традиційно працювало багаго мешканців сіл. Робітники заводів оборонної промисловості отримували пайки харчами. Картки видавали на місяць із розрахунку 1 кг хліба  в день на працюючого і по 300 грамів на, так званих «іждивенців» (це були дружина (або чоловік), діти, студенти). Отримувати хліб «іждивенцям» треба було особисто, а це 5 км пішки. Вставали дуже рано, десь о 4 години, щоб дійти разом з маленькими дітьми, зайняти чергу. А з 8 години  - видавали хліб. Пізніше, з середини 1933 року, дозволяли   здавати торбинки з підписаними прізвищами, в які клали хліб, а візник розвозив. Передовики виробництва отримували преміїї  промисловими товарами, які потім обмінювали в Росії на продукти харчування  і цим підгодовували свої сім’ї.

В 1935 р. в селі з'являється електрика, але вона не була підведена до селянських будинків. Ще сталося лише в середині 50-х років.

В 1937 році фельдшер Трегуб Єремій Павлович організовує перший пункт медичної допомоги в конфіскованому будинку заможнього селянина Москаленка (нині – вул. Гагарина - 95)

22 червня 1941р. мирне життя наших земляків перервалось нападом  фашистів. Близькість важливого стратегічного об'єкту - Шосткинського порохового заводу - прискорило окупацію півночі Сумщини. Фашистські  війська  прорвали  оборону  радянських  військ  Брянського фронту і переправилися через Десну в районі Новгород-Сіверського, танки Гудеріана вторглися на територію Шосткинського району, окупувавши села Остроушки, Івот, Крупець. В ніч на 27 серпня 1941 р. в с. Миронівка, воїни 293 стрілкової дивізії вели боротьбу з танковими частинами ворога. 27 серпня фашисти увійшли у м. Шостку, а 28 серпня 1941р.  – в с. Миронівку.

3 Миронівки в німецьку неволю вивезли 64 чоловіки (14 із них померли на чужині), 18 мешканців села було розстріляно в гестапо,  425 чоловіків Миронівської сільської Ради пішло на фронт: 211 -  із Миронівки, 139 -  із Крупця, 75 - із Шкирманівки.   Не всім вдатося повернутися. 235 - загинуло. На всіх фронтах воювали миронівці, крупечани, шкирманівці, проявляючи мужність, героїзм, за що неодноразово були відмічені орденами і медалями.

В 1943р., після перемоги на Курській дузі, починається визволення Сумщини. Наше село визволяла 6 Гвардійська дивізія  -    командир генерал майор Д.П Онупрієнко.  В ніч з 2 на 3 вересня 1943 року воно було визволено. Радінформбюро повідомило про звільнення м. Шостка і села Миронівка 3 вересня.

Першого вересня 1943 року біля села Крупець загинув льотчик Д.О. Самодєлов, він не повернувся з бойового завдання, яке виконував в районах Хутір-Михайлівський, Зноб-Новгородське, Середина-Буда. В районі станції Хутір-Михайлівський літак був обстріляний сильним вогнем зеніток. Дмитро Олександрович був нагороджений орденом Червоного Прапора і орденом Червоної Зірки. Похований на території бувшої Купецької школи, тепер – Парк Самодєлова.

Після війни в селі з'являється машино-тракторна станція - МТС. її перевезли із с. Івот, більшість мешканців якого були заживо спалені у березні 1943 р. Пізніше МТС реорганізо­вується в пересувну механізовану колону  -    94 (ПМК-94).

Поступово добудовується, розпочате ще до війни із матеріалів бувшої церкви приміщення сільського будинку культури на 200 місць. В це приміщення переходять установи: виконкому сільської Ради, контора сільпо, бібліотека.

В 1967 р. контора сільпо переходить із будинку клуба в окреме приміщення.

В 1968 році на братській могилі воїнів, загинувших в боротьбі з фашистськими загарбниками встановлений пам’ятник – перший пам’ятник у селі.

Наприкінці 60-х років відбувається процес утворення великих господарств: "непер­спективні" колгоспи і села об'єднуються з більшими. Шкирманівський, Крупецький і Миронівський колгоспи були об'єднані в один, ще у 1950р. Колгосп назвали імені Горького. Але цього було замало і в 1969 році відбувається об'єднання колгоспу імені Горького з центром в с. Миронівка і колгоспу "Зоря" з центром в с. Ображіївка в одне господарство - радгосп "Зоря". Так миронівські і ображіївські селяни перетворюють­ся на "робітників" радгоспу "Зоря". Першим директором господарства призначається Ліфіренко Григорій Олексійович,

В 1972р. - до с. Крупець на шляху Шостка - Івот побудована автодорога з бруківки.

В 1974р. - розпочинається будівництво дороги з твердим покриттям по селу Миронівка. Будівництво велось довго і складно. Тільки через 10 років в 1984 році дорога з твердим покриттям з'єднала ПМК - 94 (по дорозі Шостка - Ямпіль) з автодорогою в селі Крупець (на шляху Шостка  - Івот).

В 1976р. - в помешканнях с. Миронівка встановлюють перші газобалонні установи зі зжиженим газом,

В 70 – 80-ті роки радгосп "Зоря" розбудовується з'являються добротні приміщення для утримання худоби, техніки, двоповерхові будинки для робітників.                                                                                                    

Розбудовуються і інші підприємства: в ПМК - 94  - з'являються багатоповерхові будинки для робітників.

В 1976р. створють Миронівське лісництво, що піклується про 5267 га  лісу.   Першим лісничим був призначений Пунтус Василь Іванович. Господарство будує житло для своїх робітників.

В 1980 р. - завершується будівництво нового магазину на 4 робочі місця, з'явлються магазини у лісництві, ПМК -  94.

  У 80-ті роки процес "гігантоманії" завершився, розпочинається зворотній процес. 1984р. із радгоспу "Зоря" відокремлюється Ображіївське господарство, яке на­зивається радгосп "Ображіївеький". Директором радгоспу "Зоря" з центральною садибою в селі Миронівна призначається Авдєєнко В.І. Дуже енергійна, праце­любна людина. Саме за роки його керівництва господарством в селі Миронівка з'яв­ляються пам’ятні  новобудови: 1984р. - меморіал на честь загиблих земляків у роки Великої Вітчизняної війни,  у 1988 році -  під Крупцем -  обеліск Самодєлову Д.О.  на полі, де він загинув.

1987р. -  вводиться в дію нове приміщення фельдшерсько - акушерського пункту (ФАП), нині – сімейна амбулаторія.

В 1987 р. - за високі досягнення в усіх сферах сільськогосподарської діяльності рад­госп "Зоря" виходить переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання і нагород­жується Почесною грамотою ЦК КПРС, Ради міністрів, ВЦСПС і ЦК ВКЛКСМ

В 1989 р. МПК - 94 знову переживає період реорганізації. На його базі утворюється МГРД - Миронівська господарсько - розрахункова дільниця, керівником якої призна­чають Івершеня Івана Федоровича. Керівник МГРД велику увагу приділяє спортивно-масовій роботі на селі. З його ініціативи в селі будується стадіон, на яко­му проводяться сільські, районні, обласні змагання.  

В 1990 р. на ділянці поля між селами Крупець і Миронівка розпочинається будів­ництво нової школи. Роботи вів трест "Шостхімбуд". велику допомогу надав радгосп, на чолі з директором Авдєєнком В.І Першого вересня 1994 року настало велике свято для мешканців Миронівки, Крупця, Шкирманівки — урочисте відкриття нової школи.

В 1998 році в школі відкрито Історико – краєзнавчий музей сіл Миронівської сільської радита 6-ї Гвардійської дивізії, що визволяла край від фашистських загарбників.

2000 рік -  за високі показники у вихованні підростаючого покоління, колектив Миронівської школи занесено на районну Дошку пошани.У 2005 році газифікується село Миронівна, в 2006 р.– Крупець, на початку 2007 року – село Шкирманівка.

У 2006 році будується дорога з твердим покриттям до села Шкирманівки.

З історико-краєзнавчого музею у 2009 році відокремлюється Куточок хліба – присвячений нелегкій праці земляків-хліборобів.

26 вересня 2010 року над Миронівкою вперше за дясятки років пролу­нав церковний пере­дзвін, що ознаменував урочисте освячення новоствореного Хра­му на честь Ікони Казанскої Божої Матері. Сільська громада, депутати сільської ради вирішили переобладнати під приходську церкву приміщен­ня колишньої кон­тори радгоспу «Зо­ря». Місцеві жителі разом з настоя­телем церкви Ігорем Драбочуком та прихожанами Собору Прес­вятої Богородиці, що розташована в Куйбишевському мікрорайоні міста Шостка,  на­полегливо працювали над реретворенням будівлі, фінансову до­помогу надали місце­ві підприємеці. Божественну літургію очолив архієпископ Глухівський і Конотопський  Лука, який і запалив у цій церкві першу свічку. Відкритгя церк­ви стало знако­вою подією для меш­канців Миронівки, Крупця та Шкирманівки.

Відомі мешканці селаВолодимир Петрович Москаленко - (24.01.1934 р.н. – 22.02 2007 р) - уродженець с. Миронівка - інженер економіст, доктор економічних наук, професор, засл. економіст УРСР. Створив  науково-організаційну школу з розробки і втілення в практику комплексної системи управління підприємством, методів підготовки підприємств до роботи в ринкових умовах на базі самофінансування та орендних відносин, методичних основ реформування фінансово-екон.  механізму підприємств.  Автор понад 140 наукових праць. Лауреат державної премії СРСР (1988), премій Міністерства вищої та середньої освіти за кращу наукову працю  Всесоюзної Центральної ради профспілок, Всесоюзної організації наук.-техн. товариств. Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора (1974), Дружби народів (1981), Жовтневої  революції (1985), медалями.

Багато наших односельців були відмічені високими урядовими нагородамиза свою долесну працю. Серед них Радченко  Євдокія Демидівна  - робітниця заводу "50 років Жовтня" (тепер Казенний завод «Імпульс»), нагород­жена орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора_,  медаллю "За доблесну працю в роки війни" та багато інших

     

Криниченька

Наші од­носельці не можуть жити без пісні. І тому у селі  у 1980 році , завдяки ентузіазму Іванченко Ользі Василівни, Довбиш Олени Володимирівни, Радченко Валентини, Черкай Зінаїди, Орел Валентини, Пищик Наталії та інших - з'явився ансамбль автохтонного співу, який назвали "Криниченька". Різні часи переживав ансамбль у своїй діяльності; і піднесення, і спаду, але завжди його активні учасники прагнули щоб він продовжував існувати. Наші жінки виступа­ють на всіх святах у селі; їх запрошують і на всі свята в районі. Ансамбль здобув пра­во називатися "Народний фольклорний ансамбль". Його учасни­ки, їздили до Києва, де брали участь у звіті Сумської області "Таланти твої, Україно!" у 2001 році, а Довбиш Олени Володимирівни - найстарша учасниця ансамблю, отримала звання ла­уреата ІІ Всеукраїнського конкурсу «Золотий голос України». Побувала «Криниченька» зі своїми піснями  в різних містах і селах України. Брали участь, під час проведення року України в Росії, в Міжнародному фольклорному святі «На землі Бояна» в м Трубчевську Брянської області, де отримали звання лауреата та премію Бояна.  Нагороджені дипломом лауреата ІV Міжнародного фестивалю «Хотмижська осінь» в м . Білгороді (Росія) – 2003 р. Брали участь у фестивалях у Кролевці, Луцьку, Чернівцях та багатьох інших містах

Наші земляки - учасники війни в Афганістані

Кінець 70х років. СРСР втягується у війну в Афганістані, Наші молоді односельці також не минули тяжкої долі — бути солдатом у Афганській війні. Із наших односельців в Афганістані побувало 5 молодих хлопців це:

- Чуніхін Сергій Панасович -  майже з перших хвилин війни, його направляють в Афганістан, брав участь у бойових діях, службу проходив у містах Герат, Кабул.

- Євстратов Юрій Іванович - у 1982 р. проходив службу в Афганістані, артилерист.

- Павленко Микола Володимирович – після спецпідготовки у м. Самарканді, направлений у м. Кабул у 1983 році, де проходив службу далі. Брав участь у бойових діях, водій.

- Матвєєв Віктор Анатолійович - з грудня 1983р. по грудень 1984р. брав участь у бойових діях. Нагороджений цінними подарунками від Афганського уряду.

- Маліна Костянтин Миколайович - пройшов спец­підготовку у м. Фергана. Потім його направляють в Афганістан у десантні війська. Брав активну участь у бойових діях. Нагороджений медаллю "За бойові заслуги" вліт­ку 1987р. в Кабулі. Медаль "За відвагу" прийшла вже у військомат м. Шостка. Наго­роджений Костянтин Миколайович і українського нагородою "Ветеран війни і учас­ник бойових дій", яку вручили 3 березня 1998р.

Матері-героїні  України  Миронівської сільської ради:

-                 Ільїна Марія Василівна

-                 Перфільєва Катерина Сергіївна

-                 Рогинець  Любов Михайлівна

-                 Шевцова Ганна Михайлівна

-                 Рукавичко Тетяна Іллівна

-                 Тесленко Ксенія Михайлівна

-                 Федоткіна Віра Іванівна

Кожна з них  народила й виховала 5 дітей.

Наші земляки – учасники ліквідації аврії на ЧАЕС

Абремський Віктор Генадійович

Амельченко Василій Ілліч – І група

Ананьєв Валерій Миколайович – ІІІ група  

Бурик Микола Петрович – ІІ група

Друзь Євген Анатолійович

Леонтенко Михайло Іванович

Козявко Федір Михайлович

Кочубей Олександр Сергійович

Лях Микола Миколайович

Павленко Володимир Петрович

Рукавичко Михайло Олександрович

Черкай Валентин Клавдійович – І група

Чуніхін Микола Афанасійович – І група Крупець - село, що входить до складу Миронівської сільської ради.

Розташоване поряд з  с. Миронівка.

Площа населеного пункту – 76,7 .га.

Населення - 329 осіб

Кількість дворів - 265.

В 1739 році неподалік від села Миронівка на річці Шостка був побудований пороховий завод, який випускав чорний порох - крупку. Поселення біля нього відомо з 17 ст. називалося Крупець, а з 1848 року, коли біля порохового завод  було побудовано підприємство по капсульному виробництву, то поселення стали називати Капсуль.

В 1848 (за іншими данними у 1808) році керівництво Шосткинського порохового заводу, з метою протипоже­жної безпеки, запропонувала частині робітникам заводу, що мали будинки з соло­м'яними дахами, переселитися далі від заводу в зручні для них місця на землях Артилерщини, які належали заводу. При цьому переселенцям виділили всі необхідні матеріали і гроші.

Так  поряд з Миронівкою з'являється поселення Крупець, яке спочатку називалося Новий Крупець.Шкирманівка - село, що входить до складу Миронівської сільської ради.

Розташоване за 1 км від с. Миронівка.

Площа населеного пункту - 43,81 .га.

Населення - 148 осіб.

Кількість дворів -134

На місці сучасної Шкирманівки, згідно спогадів старожилів,  поселення виникло після відміни кріпосного пра­ва у 1861 році.

А до цього  за Миронівкою у лісах, неподалік від річки Івотка, біля річки Усок (Уска (Вузька)) знаходилась садиба козака Шкирмана, в якого було декілька десятків козаків-селян. (Тепер ця територія називається Вершина, або Стара Шкирманівка, поселення там немає). Ці землі предки Шкирманів  (засновник роду козак Глухівської сотні Іван Скирмонт) отримали за часів Гетьманщини, згідно указу гетьмана Івана Мазепи, від 3 липня 1699 року для заснування слобідки й  побудови млина. В царські часи нащадки козаків стали селянами, а Шкирманти стали поміщиками.

В 1861 році селяни отримали особисту волю і право мати власну ділянку землі. Селяни поміщика Шкирмана не захотіли жити в лісі, підкупили землемірів і вони їм наділили землі Миронівських володінь, ближче до поселень Капсуль та  селища Шостка, де можна було влаштуватися на казенні заводи працювати. Так майже  поряд з Миронівкою та  Крупцем з'явилось нове поселення Шкирманівка. Фото Вересень 2011 року – день села

Сьогодення Миронівської сільської ради

На території сільської ради розташовано 956 особистих господарств, з яких 232 господарства розташовані у багатоповерхових будинках.

Миронівський НВК розрахований на 306 місць, має Історико-краєзнавчий музей села, Музей Льону і ткацтва, дошкільне відділення "Росинка"  

На території сільської ради є сімейна амбулаторія, будинок культури, бібліотека, 9 магазинів, 7,5 км вуличного водопроводу, 18 км доріг, із них 8 км доріг із твердим покриттям.

Розташовані 3 приватні підприємства : п/п «Поліс», п/п «Салют», п/п «Родник», Миронівське лісництво - 2789 га., де лісничим працює випускник Миронівської школи, Пищик Олександр Антолійович.

Всіх земель - 6368 га, із них 155 га - землі запасу, 309 га - земель резерву, у громадян - 346 га, розпайовано - 1536 га. Видано сертифікатів - 425, замість сертифікатів видано державних актів – 293. Землі знаходяться в оренді Київсько-голандській компанії.Територія сільської ради поділена на 16 округів, кожний з яких має свого депутата. Депутати сільської ради 6 скликанн Голова сільської ради – Полуда Федір Іванович, обирався на цю посаду з 2002 року. Нажаль, у березні 2015 року Федора Івановича не стало.  До місцевих виборів 25 жовтня 2015 року обовязки голови виконувала Секретар сільської ради Плахута Катерина Дмитрівна. На нових виборах  Головою села було обраноФедорчука Петра Євгеновича.